“Невеличка на зріст та тендітна зовні, але незламна всередині…”
Жінка, у чиєму серці вистачило любові й сили, щоб подарувати світові чотирьох прекрасних діток — двох доньок і двох синів.
І серед них — Юрій. Син, що народився на Юрія. Що було дуже символічно. Наче доля вже тоді знала, що в його жилах тектиме відвага.
Юрій виріс справжнім чоловіком — сильним, красивим, світлим. Воїном, якого називали кіборгом. Побратими знали його як «Ромео» — за щирість, людяність і серце, яке не зачерствіло навіть серед пекла війни.
А для мами Віри він завжди був просто Юрком. Добрим синочком. Завжди дитиною в її серці
Той, хто бачив її сльози на Центральній площі Чернівців, коли у річницю загибелі сина задзвенів Дзвін пам’яті, ніколи цього не забуде. То був не просто плач — то кричала материнська душа, розірвана війною.
Юрій Кушнір
Загинув 18 січня 2015 року, захищаючи Донецький аеропорт.
Сьогодні й назавжди — 36.
За особисту мужність і героїзм, за вірність військовій присязі, за захист суверенітету та територіальної цілісності України він був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня та нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту».
Вічна пам’ять синові.
Низький уклін Матері, яка виховала Героя.
І хай сьогодні мовчать слова — нехай говорить пам’ять. Пам’ять, що болить, але тримає. Пам’ять, у якій імена Героїв викарбувані не в камені — у наших серцях.
Юрій пішов у безсмертя, щоб ми мали майбутнє. Він віддав найцінніше — життя — аби Україна жила, дихала, боролась і перемагала.
