Мені 62 роки. Маю двох дорослих донечок. Старша Оксана з чоловіком і дітьми виїхала до Канади, коли почалась війна. Мені через це дуже сумно, адже нагоди побачитись ще довго не буде. А от молодша Катя живе з чоловіком зовсім близько, на сусідній вулиці. Все в них добре, лишень дітей довго не було, донька не могла завагітніти.
І ось торік вона повідомила, що при надії. Як я радів, вперше відтоді, як від раку померла моя дружина. Вже уявляв, як буду бавити маля. Планував, що як хлопчик народиться – ходитиму з ним рибалити, як дівчина – вчитиму танцювати вальс.
Я щодня прокидався з мріями. Можна сказати, що отримав новий сенс життя. Катя народила раніше встановленого терміну, хоча вагітність минала добре. Та коли Катя народила – мені навіть не повідомили. А коли минув тиждень вона сама до мене приїхала вся в сльозах:
– Доню, що трапилось? З дитиною все гаразд?
– Тату, ти лише не хвилюйся! Але я маю тобі зізнатися! Я вчинила жахливо, і тепер твоє ставлення до мене зміниться назавжди!
– Не лякай! Кажи!
– Спробуй зрозуміти. Я нічого не знала, хоча вчасно робила перевірки! Хлопчик народився дуже хворий. Його неможливо вилікувати, він не буде розвиватись, як нормальна дитина.
– Нічого, я вам допомагатиму!
– Ні, не будеш. Я залишила його.
– Ти що? Як?
– Чоловік вмовив. каже, що народимо нормальну дитину.
– А як ні?
– То так вже й буде. Зрозумій, якщо його залишити, то життя нам не буде. Андрій покине мене, а я ніколи не знайду іншого.
– Йди геть. Бачити тебе не хочу.
Вона плакала, а мене розривало від люті. Відразу ж поїхав в пологовий. Там дізнався, що дитина ще в них і я цілком можу забрати її, якщо підготую всі документи.
Мені було дуже складно, та я наважився. Згодом довелось продати автівку і дачу, аби оплатити спеціальну няньку. Лариса навчила мене поводитись з онуком, робити йому масажі, стимулювати розвиток. Я їй безмежно вдячний. А хлопчика вирішив назвати Давидом. Сподіваюсь це ім’я йому допоможе в житті.
Я думав, що з часом Катя все обдумає і захоче бачити сина. Та її обурив мій вчинок. Сказала, що знати мене не хоче і ніколи не пробачить.
Мені важко, адже я не молодий, утім ні про що не шкодую. Єдине, що хотів би з донькою помиритися. Але як? Що мені робити?
