Стою я цього ранку біля своїх помідорів, а вони — як наречені. Усі в квітах, жовтих, дрібних, аж гілки хиляться. Здалеку глянеш — думаєш, отут буде відро за відром. А підходиш ближче, розгортаєш листя рукою, шукаєш ті маленькі зелені кульки-зав’язі… і нема. Пусто. Квітка за квіткою просто жовкне, всихає і опадає собі на землю, ніби її й не було.
Мою сусідку Галину це доводить мало не до сліз щоліта. Дзвонить мені й каже: «Ну як так? Кущі красені, я їх пещу, поливаю, а плодів катма». І я її розумію, бо сама через це пройшла не раз.
Довелося розібратися, чому воно так буває — і виявилося, що причин небагато, і майже всі вони в наших руках. Розкажу по-сусідськи, без розумних книжок.
Спека — головний винуватець пустоцвіту
Оце найчастіша біда, особливо в липневу задуху. Помідор — рослина ніжніша, ніж здається. Для того щоб квітка запилилася і на її місці зав’язався плід, потрібна температура десь від двадцяти до двадцяти п’яти градусів.
А коли стовпчик термометра переповзає за тридцять — усе, пилок стає порожнім, «стерильним». Простими словами, він мертвий і запилити квітку вже не може. Рослина розуміє, що толку не буде, і скидає цвіт.
У теплиці ця історія ще гостріша. Там під сонцем набігає й тридцять п’ять, і сорок, і сидять твої помідори, як у духовці. Тому я свою теплицю в спеку тримаю навстіж відчиненою з обох боків — щоб протяг гуляв.
А хто має можливість — притіняє дах спеціальною сіткою або й простим старим тюлем. Ще добре ставити всередині відра з водою: вона випаровується і трохи піднімає вологість, а пилку так легше.
Коли холод теж винен
Але не думайте, що лихо тільки від жари. Помідори не люблять і холоду. Якщо вночі температура падає до п’ятнадцяти градусів, частина зав’язі вже втрачається. А як зайде під десять — плоди зав’яжуться хіба поодинокі, для проби.
Тому ранньою весною, коли ще ночі прохолодні, кущі варто накривати агроволокном. І поливати теплою, відстояною водою, а не крижаною просто з криниці — бо це для коріння справжній стрес.
Перегодували азотом — ось і жирують
А тепер найцікавіше, бо тут ми, господині, самі собі ворог. Дуже любимо ми свої кущі підгодовувати. Настій кропиви, курячий послід, гноївка — ллємо, не шкодуючи. А в усьому цьому багато азоту. І що виходить? Кущ стає товстий, гарний, зелений, як з картинки, листя лапате, стебло як дрючок.
А плодів нема. Городники так і кажуть — помідор «жирує». Уся сила пішла в бадилля, а на квіти й зав’язь її вже не лишилося.
Тут порада проста: у другій половині літа про азот забуваємо зовсім. Тепер рослині потрібні зовсім інші речі — калій і фосфор. Саме вони відповідають за те, щоб зав’язувалися й наливалися плоди.
Добре працює звичайна зола: жменю під кущ, полити — і рослина отримає той калій природним шляхом. Можна купити і готове калійно-фосфорне добриво, благо на будь-якому базарі й у магазині для городників його повно.
Вода: то забагато, то замало
Із поливом теж треба знати міру, бо помідор капризний. Пересушиш ґрунт — рослина злякається за своє життя і скине квіти, щоб не витрачати сили на плоди. Заллєш понад міру, та ще й у прохолодну погоду — коріння задихається без повітря, починаються хвороби, і знову та сама пуста квітка.
Я своїх поливаю рідко, але щедро — рази два-три на тиждень, зате добряче, під самий корінь, літрів по три під дорослий кущ. Ніколи не мочу листя згори, особливо в спеку — це прямий шлях до грибка.
А зверху землю прикриваю мульчею: скошеною травою чи соломою. Тоді волога тримається довше, і кущі не кидає то в жар, то в холод.
А хто ж має запилювати?
Помідор — культура самозапильна, тобто в кожній квітці є і те, що треба. Йому б тільки легенько струснутися — від вітру чи від бджоли, — і пилок сам осяде куди слід. У відкритому ґрунті з цим проблем зазвичай нема, вітру й комах вистачає.
А от у теплиці біда: бджоли туди неохоче залітають, а вітру й зовсім нема. От квітка й стоїть незапилена. Тому в теплиці я час від часу проходжу вздовж рядків і легенько постукую по шпалерах або трушу кущі рукою за головне стебло.
Пилок обсипається — і діло зроблено. Хто має вентилятор — можна ввімкнути його на слабеньку швидкість і направити на грядку, це той самий вітерець. Робити це найкраще вранці, у суху погоду.
Формуйте кущ — не пускайте на самоплив
Ще одна річ, про яку часто забувають, — пасинкування. Якщо кущ заростає, пускає безліч бічних пагонів, то вся його сила йде на прогодування цих зайвих ротів, а не на плоди.
Я залишаю одне-два основні стебла, а пасинки виламую, поки вони маленькі, до чотирьох-п’яти сантиметрів. Переростуть — рослину при видаленні травмуєш, а їй і без того нелегко.
А буває, що винне й насіння
Якщо ви минулого року купили красивий гібрид із поміткою F1, натішилися врожаєм, зібрали з нього своє насіння й посіяли цьогоріч — не дивуйтеся пустоцвіту. Гібриди своїх якостей у друге покоління не передають. Тому для власного насіння беріть перевірені сортові помідори, а гібриди щороку купуйте свіжі.
Так що коли наступного разу побачите пишний цвіт без зав’язі — не панікуйте, як моя Галина, і не махайте рукою на весь кущ.
Пройдіться по цьому короткому списку: чи не спекотно, чи не перегодували, чи правильно поливаєте, чи є кому запилити. Майже завжди щось одне та й знайдеться. А виправите — і будуть вам помідори не для краси, а для повних відер і банок на зиму.
