– Доню, а ти де? – Мамо, де мені бути? Звичайно, я вдома. Вечерю готую. Онуки тобі привіт передають. – Правду мені кажи. Я з онуками та твоїм чоловіком ходила в кіно, а зараз ми всі у вас вдома. У мене тебе також нема. Де ти?
Славко був зразковий сім’янин, і жодного разу не зраджував свою дружину. Він гуляв з дітьми у вихідні, приносив усю зарплату в сім’ю, і навіть допомагав з прибиранням та приготуванням їжі. Останнім часом йому все частіше доводилося готувати вечерю. Особливо він любив готувати м’ясо. У такі моменти діти крутилися біля нього – шестирічний син та дочка восьми років. Він їм пояснював, як і що треба робити, щоб м’ясо було соковите та м’яке. Діти не лише спостерігали, а й допомагали, їхнє завдання – чищення картоплі для пюре, а більше просто присутність. Потім, як пояснював тато, все за планом.
1. Картоплю кидаємо в киплячу воду.
2. Зварилася, значить зливаємо і товчемо.
3. Масло і гаряче молоко. А потім можна збити міксером, так смачніше.
Тато завжди забував сіль, і згадував про це, коли вже міксер був у справі. Усі сміялися та виправляли помилку.
Сім’я майже вся була зайнята приготуванням вечері. Бракувало тільки мами Марини. Останнім часом вона часто затримувалася – перевірки та перестановки в офісі. Вона чекала швидке підвищення кар’єрними сходами, і велике підвищення в зарплаті. Зарплату обіцяли підвищити майже вдвічі, а вона має очолювати новий офіс.
Все було так, якщо не брати до уваги, що в Марини завівся коханець. Це через нього вона постійно затримувалася.
Нарешті двері відчинилися.
– Чому ти так довго? Все вже готове, діти хочуть їсти.
– А хто годуватиме сім’ю, хто заробляє гроші?
– Ми з тобою заробляємо однаково. А я ще й готую після роботи. До речі, це у всіх роблять жінки.
– У мене незабаром підвищення, зарплата буде вдвічі більшою за твою. Роботи додасться.
– І що? Вдома ти щось робитимеш? Ми все пропилососили, посуд помили. У тебе з ранку повна раковина була, точніше, не з ранку, а з вечора. Посуд сьогодні миєш ти. І у ванній нарешті зроби прибирання, прання постав, повний кошик.
– Я жінка, а не посудомийка, – відповіла дочка за матір словами реклами, і діти весело засміялися.
– І чого ти починаєш? Працювала я!
– Про дітей навіть перестала думати.
– А ти зароби, стільки, як я скоро отримуватиму!
Славко промовчав, він не хотів казати, що у них теж перестановки з персоналом. І швидше за все його підвищать, і додадуть зарплату, звичайно, не вдвічі, але добре. Тільки раніше він не хотів цим хвалитися.
Вечеря пройшла мовчки. Марина образилася, або вдала, але посуд помила. Прання поставила і благополучно забула. Білизна залишилася в машинці.
Через добу вона згадала, що прала. Довелося повторити процес.
– Марино ти чому така розсіяна.
– Я втомлююсь.
– Я теж втомлююся.
– Нам треба поговорити. Без дітей. Я бачу ти справляєшся добре. А я втомилася від хатніх справ. Нам треба пожити окремо, я переїду до мами на якийсь час. Від неї і на роботу ближче. А дітей можеш своїй мамі поки що відправити, моя працює.
– Марино, ти розумієш, про що говориш? Садок, школа! А ти їх до бабусі.
– І що? Пропустять трохи.
– Все, їдь. Сам розберуся.
– І не дзвони, я сама наберу тебе. Хочу просто відпочити.
І Марина поїхала. Діти її відсутності спочатку не помітили. А Славко став упорядковувати квартиру. Білизна сама себе не випере, треба її хоча б закинути в машинку, витягнути, розвісити. А потім і випрасувати дещо. Свою матір він напружувати не став, вона й так не дуже любила невістку. А тепер і взагалі може подумати бозна-що.
Діти згадали про маму до вихідних, коли її не було вдома. Їх цілком задовольнила відповідь, що вона у бабусі.
– А може й ми до бабусі?
– Ні, сьогодні ми йдемо в кіно. Забули? Адже у нас квитки давно куплені.
Квиток був і для Марини, купували ще до відходу. Славко подзвонив, але слухавку дружина не взяла.
Пролунав дзвінок у двері. Славко подумав, що то вона повернулася, але на порозі була теща.
– Бабуся! – вигукнули діти і кинулися до неї.
– А я вас вирішила відвідати. Давно в мене ніхто не був. Я вам пирогів привезла. Сусідка навчила, тепер я як справжня бабуся з пиріжками до вас.
– Як там Марина?
– Ти про що, Славко?
– Так вона тиждень тому поїхала до вас відпочити.
– Не було її в мене. Вона мені дзвонила, привіти від вас передавала.
Теща розгубилася, Славко теж. Тільки діти ще не розуміли і вплітали бабусині пироги.
– Ми в кіно йдемо.
– Гарний ти батько, Славко. Молодець. Я сто років в кіно не була. А де ж моя недолуга дочка?
– Розберемося. У нас білет є, на Марину купували. Тепер зайвий. Може, ви з нами?
– А давай. Чого добру пропадати. Після кіно і поговоримо.
– Пироги дуже смачні. Ви ніби завжди пекли.
***
Побалакати так і не вдалося. Щойно вони повернулися додому, мамі зателефонувала Марина.
– Доню, а ти де?
– Мамо, де мені бути? Звичайно, я вдома. Вечерю готую. Онуки тобі привіт передають.
– Правду мені кажи. Я з онуками та твоїм чоловіком ходила в кіно, а зараз ми всі у вас вдома. У мене тебе також нема. Де ти?
– Мамо, я тобі пізніше поясню.
– Ні. Ми всі хочемо знати.
– Мама! Я сама поговорю зі Славком тільки завтра. Приїду вранці. – Марина одразу поклала слухавку.
– Вона приїде зранку, хоче з тобою поговорити. Не виженеш? Я у дітей ляжу .
Хочу подивитися їй у вічі.
Нічого хорошого це не віщувало. Славко це зрозумів одразу. Поговорити можна було, швидше за все, лише про розлучення. Але що сталося? Він перегнув палку? Може, даремно він їй про білизну, про посуд? А може вона і справді втомилася? Про зарплату, то в нього така сама. Дітей у садок та школу він відвозить, і забирає теж. Допомагати їй більше став. Чого ще треба? Славку було важко знайти відповіді. Заснути він не зміг. На кухні почулися кроки тещі, теж не спить, мабуть, пішла випити заспокійливе. Все затихло.
***
Прокинувся він від вигуків на кухні. Теща сварила свою дочку, не соромлячись у виразах.
– І хто він? Ну ти і…, як ти могла всіх покинути, чоловіка, дітей, мене обманювала. Що ти збираєшся робити? Розлучитися?
– Так, мамо. Мені набридло все. Випери, приготуй, помий, прибери, тут бруд, там… У мене кар’єра в гору йде. Розумієш.
– У тебе не кар’єра, у тебе коханець! Я б ще чоловіка зрозуміла, але ж ти жінка і мати!
Славко все зрозумів. Коханець. Не втомилася, не відпочити поїхала, а просто коханця завела.
Вони розлучились. Марина пішла жити до коханця, діти лишилися з батьком. Приходить до них рідко, платить аліменти. Її так і не підвищили, затьмарена любов’ю, вона наробила помилок і її місце зайняла інша людина. Наступного шансу вона поки що не має.
А ось Славка підвищили. І вдома він все встигає, діти допомагають. Теща, так і залишилася тещею, вона також допомагає. За дочку їй соромно, вона любить онуків, зятя поважає.
