Після весілля ми з чоловіком жили разом із його матір’ю. Свекруха мене не любила, і цього не приховувала. Я намагалася уникати зайвих зустрічей з нею.
Проте моїх доньок, своїх онучок, Лілія Дмитрівна просто обожнювала і допомогла мені їх виховати. У нашій сім’ї була дивна традиція: усіх вітали з днем народження і дарували подарунки, але мене постійно залишали поза увагою.
Чоловік і свекруха щороку отримували привітання й презенти, дітям влаштовували святкування з гостями та частуваннями.
Мені ж завжди говорили одне й те саме:
— Навіщо тобі квіти? Що тобі ще потрібно? У тебе й так все є.
Звісно, мені було прикро.
З часом я поїхала на заробітки до Німеччини і відсилала всі зароблені гроші додому. Цього року у вересні мені виповнилося 60, і я вирішила відсвяткувати цю подію як належить.
Замовила ресторан, запросила рідних, підготувалася до свята, купила гарну сукню. Адже за останні два роки я лише працювала, і цього разу вперше за довгий час захотіла справжнє свято для себе.
Але, як завжди, ні чоловік, ні свекруха не подарували мені нічого. Здавалося, всі вважали, що мені, як «заробітчанці», більше нічого не потрібно.
Але я не засмутилася, адже сама зробила собі подарунок — запланувала відпустку за кордоном і придбала хорошу газонокосарку.
Моє рішення приголомшило всіх. Діти сподівалися, що я знову віддам гроші сім’ї. Доньки пішли, не попрощавшись, а чоловік перестав зі мною розмовляти. Проте я не шкодую про свій вибір і з нетерпінням чекаю на відпустку.
Як вважаєте, чи правильно я вчинила?
