Того теплого червневого дня в нашому дачному кооперативі стояла ідеальна погода. Сонце вже добре припікало, повітря ніби тремтіло над грядками, а запах свіжоскошеної трави змішувався з солодким ароматом квітучої полуниці.
Ми з чоловіком Андрієм спокійно-мирно працювали на своїй ділянці. Встановлювали металеві дуги над грядками полуниці — хотіли вчасно натягнути сітку від птахів.
Знаєте, як воно буває на дачі: тільки-но ягоди починають наливатися рум’янцем, як злітаються всі шпакі, горобці й навіть дрозди з усієї округи. Без надійного захисту врожаю можна було й не бачити.
Раптом з-за паркану пролунав той самий, уже до болю знайомий голос сусідки:
— Олено! Оленооо! Підійди-но сюди на хвилинку!
Я внутрішньо зітхнула, витерла руки об старі джинси й підійшла до краю ділянки. Тітка Галина стояла у своєму вічному квітчастому халаті, руки в боки, обличчя вже червоне від обурення.
Андрій за моєю спиною делікатно відвернувся й продовжував кріпити дугу, ніби нічого не відбувається.
— Олено, — почала вона своїм характерним пронизливим тоном, від якого в мене одразу псувався настрій, — я вже третій тиждень спостерігаю це безобразіє! Скільки можна терпіти, га?!
Я мовчки дивилася на неї широко розплющеними очима, намагаючись зрозуміти, про що цього разу йде мова. Кульбаби? Які ще кульбаби?
— Чому твої кульбаби ростуть прямо під МОЇМ парканом?! — залементувала вона, махаючи руками так, ніби диригувала оркестром.
— Ти ж косила траву позавчора! Чому не скосила їх саме тут, навпроти моєї теплиці й грядки з перцями?!
Я вже почала відкривати рота, щоб хоч щось сказати, але слова застрягли в горлі. Тітка Галина не дала мені й шансу:
— Я вчора три години полола свій город від ТВОЇХ бур’янів! Прибери їх негайно, чуєш мене?! Я ж вам пропонувала ще торік повісити нормальну сітку на рабицю між ділянками — то зараз би й цих проблем не було!
— Тітко Галино… — нарешті видушила я, але вона вже розійшлася на повну.
— Та йди-но сюди, подивися на мою грядку! Від тієї твоєї сітки, яку ви хочете натягнути, в мене весь город у темряві буде, а тепер ще й кульбаби твої летять! Подивіться, який жах коїться!
Вона розвернулася й енергійно замахала руками, запрошуючи мене «оглянути масштаб катастрофи». Я залишилася на місці, просто спостерігаючи, як вона розмахує руками й показує на «безмежну трагедію», яку нібито створили саме мої кульбаби.
Чесно кажучи, я справді косила траву напередодні. Але, як це завжди буває на дачі, до самого центру ділянки руки не дійшли. То Андрій покликав на обід, то телефон задзвонив, то просто втомилася й вирішила «залишити на наступний раз».
По краях у нас завжди чисто — туди ми складаємо скошену траву в компостну купу. А середина… ну, там лишається така собі «нейтральна територія». Я й планувала на цих вихідних там прибратися, але після такого «наказу» в мене виникло принципове бажання не чіпати ті кульбаби ще хоча б тиждень.
До речі, торік мені вже влаштували цілу лекцію через саджанці карликової декоративної горобини. Я посадила їх за всіма правилами — на відстані трьох метрів від межі, щоб ніхто не скаржився.
А тітка Галина півгодини розповідала, як за п’ять років моя горобина повністю затінить її теплицю й весь город. Тому тепер я чітко знаю правило спілкування з нею: як тільки починається черговий «наказ», найкраще мовчки розвернутися й піти геть.
Я вже майже завершила розворот, коли всю нашу округу сколихнув такий пронизливий вереск, що здригнулися, мабуть, усі дачники в радіусі ста метрів:
— Прибери зараз же свої кульбаби!!!
Навіть наш Максим, який сидів у будинку за тридцять метрів від паркану, вискочив на ґанок з переляканим обличчям і крикнув: «Мам, що сталося?!».
І тоді я не витримала і сказала:
– «Знаєте, тітко Галино, кульбаби – це частина моєї авторської дизайнерської концепції. Жовтий колір приваблює позитивну енергію й багатство, а їхні пухнасті голівки це символ легкості й свободи. До речі, а ви можете надати результати експертизи, що це саме мої кульбаби перелетіли через паркан?»
Сусідка не очікувала такої відповіді й нарешті закрила свій рот. А я розвкрнулася та пішла геть від неї.
Ну серйозно… Чому я на своїй власній землі не маю права залишити кілька звичайних кульбаб? Це ж не агpесивний в’юнок польовий і не іпомея, які за новими правилами не рекомендують вирощувати на дачних ділянках.
Це просто весняні квіти. Мої квіти. На моїй землі.
