Одного дня ти усвідомиш, що в шафах забагато тарілок. Забагато кімнат у домі. І що телевізор увімкнений лише для того, щоб заповнити тишу.
Одного дня ти шукатимеш, чим зайняти свої дні… І згадаєш той час, коли 24 годин було замало. Коли ти зачинялася у ванній, щоб мати п’ять хвилин спокою. Коли іграшки були всюди. Коли брудні чашки накопичувалися в раковині.
Одного дня ти йтимеш ідеально прибраним, але порожнім домом. І зрозумієш, що той старий хаос… був любов’ю, яка переливалася через край. Це було життя. Справжнє життя. Життя твоїх дітей. І ти згадаєш усі ті рази, коли казала: «Не можу дочекатися, коли вони виростуть…»
Але в той день ти віддала б усе, щоб повернутися назад. Хоча б на один день. Зі шумом, безладом, сміхом, вкраденими обіймами… З ними. Бо тиша повернеться. І спокій теж. Але той виснажливий гамір? Він був найкрасивішою формою щастя.
![]()