Бабуся любила повторювати, що життя — це поїзд.
«На шляху ти зустрінеш людей, які проїдуть із тобою багато станцій, — казала вона, — і тих, хто присяде лише на одну зупинку. Хотілося б, щоб хтось лишився довше. Комусь ти сама з полегшенням помахаєш на прощання. Та кожен із них, без винятку, чогось, але навчає».
Тоді я цього не розуміла.
Мені лише подобався м’якіший тембр її голосу, коли вона починала говорити про життя.
Але чим старшою я стаю, тим частіше повертаюся до її слів.
Вона казала, що на початку вагони завжди повні:
батьки тримають тебе за руку,
брат й сестра поруч,
дідусь і бабуся усміхаються з іншого боку проходу.
Усі поряд.
І всі — частина твого маленького всесвіту.
Потім час починає рухатися вперед.
Люди знаходять свої місця.
Хтось переходить до іншого вагону.
Хтось лишається поруч, але не так близько, як колись.
А комусь ти махаєш з вікна, коли вони виходять.
«Тобі захочеться побігти за ними, — казала бабуся. — Та поїзди назад не їздять. Вони рухаються лише вперед. Так життя вчить відпускати».
Згодом на порожні сидіння сідають інші —
друзі, що стають рідними,
кохана людина,
малеча, що вмощується на колінах і знову нагадує, що таке чиста радість.
І весь цей час поїзд невпинно рухається далі.
На шляху трапляються темні тунелі —
періоди страху, втрат, розгубленості й болю.
Але бабуся з усмішкою казала:
«Не бійся темряви. Рейки проклали задовго до того, як ти в’їхала в тунель. Просто тримайся. Попереду завжди є світло».
Тепер я розумію й інше її зауваження:
«Поїздка не триває вічно. Одного дня кондуктор назве твоє ім’я. І ти вийдеш, сподіваючись, що залишила своє місце теплішим і добрішим, ніж застала».
Життя справді нагадує поїзд —
із прибуттями й відправленнями,
із “привіт” і “прощавай”,
із гуркотом і тишею,
із бурями й сонячними ділянками шляху.
А найбільше бабуся цінувала ось що:
«Ти ніколи не їдеш сама. Навіть коли здається, що сидіння порожні, любов іде поруч по рейках».
І, мабуть, саме тому ця історія так довго живе в мені.
Бо озираючись на всіх, хто хоч на мить розділив зі мною цю дорогу, я розумію одне: мені дуже пощастило.
