Хочу поділитись історією, яка трапилась зі мною у Львові. Бо вважаю, що це неподобство, так знущатись з людей.
Я родом з Харкова і все життя там прожила. З чоловіком виховуємо двоє дітей. До війни ми гарно жили: велика квартира, машина, постійно за кордон їздили на відпочинок. Тепер же постійні обстріли й тривоги.
Щоб якось трохи від цього відпочити ми поїхали з дітьми до Львова. Поселились в готелі, все ніби добре. Тільки, на мене постійно всі скоса дивились, бо я і діти говоримо російською. Нам так зручно, ми звикли. Я не бачу в цьому жодної проблеми.
І от одного дня ми пішли в місцеве кафе. Точніше, побули лише біля кафе, бо всередину так і не потрапили. На дверях нас чекав неприємний сюрприз. Вивіска, де був напис:
“Шановні переселенці (біженці). Тут Україна. Ми розмовляємо виключно українською мовою. Не знаєте мови – вчіть. Бо для нас є різниця”.
Сказати, що ми були шоковані – не сказати нічого. Це якийсь жах. Чого мене громадянку країни мають змушувати якою мовою говорити? Це моє право.
В кафе ми лише переступили поріг, але, як тільки привітались, нас відразу виставили за двері.
– Прочитайте уважно, а тоді заходьте – заявив офіціант.
– Я читала, але маю право спілкуватись мовою, якою схочу – пояснила.
– О, то пані знає українську?
– Да. Но мнє нєкамфортна на нєй гаваріть. Па етаму буду так как хачю.
– Тоді шукайте собі місце, де-інде – сказали нам і зачинили перед носом двері.
Я в повному шоці. Що це за нахабство таке? І це сервіс? Більше я сюди не ногою. Справді, тут не люди, а якісь варвари живуть, які однією ногою ще з печери не вийшли. Вони ж переконались, що знаю мову, то в чому проблема була нас впустити?
Як би ви діяли в подібній ситуації? Хіба ж я не права?
