25 січня 1963 року радянська система зробила рідкісний виняток — із таборів був звільнений митрополит Йосиф Сліпий, Глава Української Греко-Католицької Церкви. Це сталося не з доброї волі Кремля, а під потужним міжнародним тиском: за нього відкрито заступився Папа Римський Іван ХХІІІ, а також лідери кількох західних держав.
Йосиф Сліпий був заарештований 11 квітня 1945 року за прямою вказівкою Йосипа Сталіна — разом з іншими греко-католицькими єпископами. Йому інкримінували «антирадянську діяльність», але справжньою причиною була відмова ліквідувати УГКЦ і підпорядкувати її Московському патріархатові. За це він провів у радянських тюрмах, таборах і на засланні 18 років, змінивши десятки місць ув’язнення.
Попри кatyвaння, холод, хвороби й постійний тиск, митрополит не підписав жодного документу про зречення Церкви. Жоден із заарештованих греко-католицьких владик не зрадив — більшість із них загинули в неволі.
Після звільнення Йосифу Сліпому дозволили виїхати за кордон, але заборонили повернутися в Україну. Його прохання відвідати Львів, собор Святого Юра та могилу митрополита Андрея Шептицького було відхилене. Натомість у Римі його зустрічали тисячі українців з усього світу — як символ незламності Церкви, яку не вдалося знищити.
Це історія не лише про людину, а про вірність, що виявилася сильнішою за імперію.
