Ася майже бігла до магазину за будинком. Вона залишила маленьку дочку в квартирі з чоловіком. Андрій боявся, не вмів і не хотів вчитися доглядати за немовлям. Він навіть підгузок не хотів міняти, тому Ася поспішала, бо хтозна, що може статися вдома.
До супермаркету залишалося метрів п’ятдесят. Ось уже і їхній салон краси, аптека. Стоп! Ася різко зупинилася, ніби перед нею виникла скляна стіна.
Знайома коляска біля аптеки. Вона зраділа, підійшла і побачила Михайла. Мишко – це синок її подруги. Він всього на 5 місяців старший за її дочку. Спочатку Ася зраділа, а потім раптом усвідомила: як дитина може бути тут одна в колясці?
Може, Віка в аптеці?
-Привіт, подруго, – Ася, не відходячи від коляски, набрала сусідці по під’їзду.
– Привіт.
– Ти в аптеці?
– Ні, вдома.
– Одна чи з Мишком?
– Чому ти питаєш? Михайла забрала свекруха. Вирішила погуляти з ним, а я відпочиваю, насолоджуюся тишею .
– Віка! – суворим голосом звернулася до неї подруга.
– Що?
– А ти в курсі, що твій син тут один, посеред вулиці, в колясці.
– Що значить посеред вулиці? Де Світлана Федорівна?
– Я не знаю! Я йшла в магазин, побачила вашу коляску, подумала, що вона порожня, а ви десь поруч, в аптеці або в салоні заскочили. Але я очманіла, коли підійшла і побачила Михайлика, одного! У мене шок.
А який стрес пережила Віка у себе вдома, подруга навіть уявити не могла. Вона спробувала передати це словами Асі, швидко, голосно, дістаючи зі свого словникового запасу слівця для свекрухи.
– Ну, я помщуся цій …! Вона більше не підійде до Михайла! Я ще Толику розповім… Він влаштує матері.
– А давай її провчимо, – запропонувала Ася.
Маленький Михайло, посміхаючись, тягнув ручки до добре знайомої тітки.
– Я заберу його, а вона нехай побігає!
– Точно! Я йду за ним.
– Так, виходь, я віддам тобі Михайла. Свекруха твоя нехай побігає по району! Наступного разу буде думати головою, а не іншим місцем.
Ася дістала Михайлика з коляски. З аптеки вийшла літня пара і навіть не звернула уваги на молоду жінку біля коляски. Вони вирішили: мама з дитиною.
Пара хвилин, навіть менше, знадобилося подругам, щоб все провернути. Ася забула, що її дочка зараз вдома з татом, який боїться підійти до ліжечка, вона допомагала подрузі, рятувала її дитину. Вони перекинулися з Вікою парою слів у вестибюлі під’їзду, засуджуючи маму Толика.
– Як так можна було?!
– Та вона розумом втратила!
– Не сумніваюся. Віка, ти тримайся, не нервуй сильно. Я розумію, ти налякана.
Віка притискала до себе свого синочка, цілувала, а малюк не розумів, що його так тискають і передають з рук в руки.
– Тепер нехай вона понервує. Більше близько не підійде до Михайла! – запевнила Асю подруга.
Жінки розійшлися. Віка викликала ліфт і піднялася на свій поверх. Ася побігла в магазин, але в інший бік, цей ближче. Швидко купила, що треба, і теж повернулася додому до чоловіка і доньки.
Ася і Віка телефонували одна одній і надсилали повідомлення весь цей час. Асі було цікаво, через скільки з’явиться і впаде на коліна перед Вікою її свекруха. Що скаже вона з приводу своєї дурної витівки?
Кинути дитину на вулиці! Доросла жінка! Мама і бабуся! Якою безмозкою куркою треба бути?
