Нещодавно стала свідком “лагідної” українізації.
Одеса, Привоз. До Нового Року залишилися лічені дні. Донька попросила купити ялиночку. Аргумент – закінчила семестр без жодної 8 у табелі. А хто я така, аби йти проти побажань дитини?
Зібралися та пішли вибирати ялинку. Ми хотіли натуральну, але невеличку, збирану з гілочок. Вони досить гарно та акуратно виглядають, а запах на всю квартиру.
Підходимо до одної жіночки, в неї гарні та пишні ялинки.
– В яку ціну?
– Ці великі 700, і менші за 550. А ці 300, але за 250 віддам, останні дві залишилися
Я вже потягнулася з гаманцем, як раптом у нашу розмову втрутилася одна “дамочка”. Десь років 50-60 на вигляд, одягнена пристойно
– Сколько стоит эта елка?
Продавчиня не розгубилася:
– 400
– Как это 400 рублей? Вы только что этой женщине за 250 хотели продать!
– По-перше, гривень. Рублі тут ніколи не водилися, шановна. А по-друге, за мову ворога націнка +100 гривень, а за українську – знижка. Новорічні акції!
– Ето просто ужас! Вы и так цены космические ставите за эти елки!
– Пані, сорі, донт шпрехен ваш “язик”. А будете зі мною зараз торгуватися – то взагалі тисячку скажу платити!
– Вы в этой Одессе уже сошли с ума! – фиркнула дамочка та пішла геть. Звісно, нічого не купила.
А я з такої радості вирішила одразу купити в пані 2 ялинки, а не одну. І заплатила не 250 (як та казала зі знижкою) та повну суму 600 за дві ялинки. Одну в дитячу поставила, іншу у вітальні на підвіконні.
Приємно, що є така “лагідна українізація”. Маю надію, що у Новому 2026 році ми нарешті зрозуміємо, що варто викорінювати той “язик” та розмовляти нашою, рідненькою українською мовою!
