Останнім часом мене часто запитують (іноді з подивом, іноді з осудом): “чому вони повертаються? В Європі допомога, безпека, тиша. А вони тягнуть дітей назад під сирени. Вони що, безвідповідальні?”.
На перший погляд, це виглядає нелогічно. Інстинкт самозбереження мав би кричати: “стій там, де не стріляють!”. Але людська психіка — складніша за інстинкти. Як психолог я бачу, що за цим “нелогічним” рішенням часто стоїть вибір між двома видами страху.
Звісно, у кожного своя історія. Хтось повертається через кохання, хтось через роботу, хтось просто не зміг адаптуватися. Але є один потужний психологічний механізм, який пояснює цей феномен для багатьох.
Це вибір між фізичною небезпекою і соціальною смертю.
Що таке соціальна смерть? Для нашого мозку бути “вигнаним зі зграї” або втратити свій статус — це майже такий самий стрес, як фізична загроза.
В Україні: ти — Крістіна, головний бухгалтер, шанована людина, у тебе є друзі, дім, звична кава і перукар. Ти “своя”. Але тут літають ракети.
В еміграції: ти часто стаєш “ніким”((. Твій диплом не визнають, твоя мова недосконала, ти працюєш на складі або прибираєш, щоб вижити. Ти втрачаєш своє соціальне “Я”. Для багатьох жінок біль від втрати себе і свого статусу виявляється нестерпнішим, ніж страх обстрілів. І це я вже мовчу за оренду житла, ксенофобію і самотність.
Передбачувана небезпека vs непердюачувана небезпека. Психіка любить контроль.
Вдома війна, але ти знаєш правила: лунає тривога — йдеш у коридор. Ти розумієш мову, менталітет, ти знаєш, як працює “Нова Пошта” і лікарня. Це зрозумілий стрес.
За кордоном — все чуже. Ти не знаєш, як записати дитину до лікаря, як сплатити податок, як орендувати житло. Ця тотальна невідомість і безпорадність (стан дитини) виснажує нервову систему сильніше, ніж конкретний ворог вдома.
Цінності вищі за безпеку. Піраміда Маслоу під час війни перевернулася. Для багатьох потреба в приналежності (бути зі своїм чоловіком, своїми батьками, своїм народом) переважила потребу в безпеці. Люди повертаються не тому, що їм байдуже на життя. А тому, що життя окремо від сім’ї для них втрачає сенс.
ВИСНОВОК: Ті, хто повертається — не “божевільні”. І не “безвідповідальні”. Вони просто зробили свій вибір: їм легше витримувати тривогу від сирен, будучи Вдома і Кимось, ніж витримувати депресію від безпеки, будучи на Чужині і Ніким.
Це не добре і не погано. Це просто різні стратегії виживання психіки. І ми маємо поважати вибір кожного: і тих, хто рятує дітей там, і тих, хто рятує свою душу тут.
@Ірина Коваль
