Незламний Вадим Свириденко
16 лютого 2015 року їхня евакуаційна група потрапила під щільний обстріл бойовиків. Тим, кому вдалося вижити, довелося відступати на вантажівці «Урал», але й вона невдовзі підірвалася на міні. У лютий мороз, коли температура сягала -20 градусів, він три доби переховувався без їжі та тепла. Троє його побратимів мали тяжкі поранення, на жаль, вони не витримали холоду, загuнулu.
19 січня його захопили бойовики так званої «ДНР». Перед тим вони розсtріляли підбиту техніку. У Донецьку йому надали мінімальну медичну допомогу, а згодом передали українській стороні — у критичному стані: з обмороженнями четвертого ступеня та зараженням крові.
Попереду були складні операції. Вадим втратив кисті рук і стопи ніг. Та навіть це не зламало його. Він заново вчився жити: ходити на протезах, користуватися біонічними руками, виготовленими й встановленими у США.
Після восьми місяців лікування за океаном він повернувся в Україну та продовжив реабілітацію у львівському військовому госпіталі. Крок за кроком відновлював не лише тіло, а й внутрішню силу. Сьогодні він не просто впевнено ходить — він бігає та піднімає штангу.
У 2016 році він представив Україну на 41-му марафоні Морської піхоти США у Вашингтоні, де здобув призове місце, подолавши дистанцію 10 кілометрів. А у вересні 2017-го на Іграх нескорених у Торонто виборов бронзову медаль у змаганнях із веслування.
Його шлях — це не історія про втрати. Це історія про незламність. Про людину, яка пройшла крізь холод, біль і темряву, але не втратила світла всередині. Він довів, що справжня сила — не в руках чи ногах, а в серці. І поки воно б’ється, жодна війна не здатна відібрати гідність, віру й перемогу.
