Історія нашого перевтілення. Чотири роки в Чехії – і твоя дитина виглядає ось так. І ти абсолютно не паришся з цього приводу: верх від вранішніх лиж, низ – від післяобіднього балету.
Перші пару років я по інерції ретельно підбирала все до всього: шкарпетки під легіни, спідничку під кофтинку, резиночки під сукенечки. Бо ми ж з родини, падучої на красу. Це було дуже помітно. Нам робили компліменти просто перехожі. А земляки казали: «Вас одразу видно — по вбранню, по зачісках».
І от що мене реально вкурвлює — коли кажуть, що чехи не вміють одягатися і не слідкують за собою. Це неправда. Просто в буденному житті (поза офісами і кабінетами) тут зміст переважає над формою. Якщо ти живеш активно, часу на рюшечки просто не лишається. Чисте, по розміру — вже добре. Трохи не по розміру — теж ок. Головне, щоб зручно, комфортно і функціонально. Це не про відсутність смаку. Це про комфорт.
Якось подружка, яка живе в Чехії понад 20 років, сказала:
«Коли я в Україні, я очима зʼїдаю вітрини — мені хочеться купити все. Я можу це купити. Але потім зупиняюсь і питаю себе: навіщо? куди я це носитиму? чи зручно воно? І чесно відповідаю: навіть джинси мені вже некомфортні. Я обожнюю лижні штани».
А ще одразу після нашого приїзду чеський товариш — з шикарним гардеробом і сотнею італійських сорочок — сказав:
«Знаєш, що в Чехії добре? Тут ніхто не зважає на одяг. Важливо, хто ти, а не у що ти вдягнений. Я можу піти в ресторан хоч у робі — і ніхто не гляне косо. У вас інакше: все має бути ідеально завжди. Але кому це насправді потрібно?».
У садочку тут повно дітей у затертих штанях, з дірками. Вихователі прямо просять: принесіть побільше одягу, навіть старого, щоб діти могли намокнути, переодягнутися, ще раз намокнути — і не шкодували речей.
І знаєте що? Коли дивишся на цих дітей, не хочеться «збирати їм на нові штани». Бо перед тобою абсолютно щасливі діти, яким можна все: падати в калюжі, качатися в траві, місити багнюку. Вони гуляють і в дощ, і в хурделицю. І їм зручно. Бо одяг функціональний. У кожного в роздягальні — дощовик і торба з різним мотлохом. А якщо ти принцеса, то можеш вдягнути на софтшелові штани ще фатинову спідницю.
Чехія дуже добре вчить не судити по одягу.
Звісно, є й інша Чехія — красива, стильна, ошатна. Просто тут чітко є місце і час, коли це доречно. А є буденне життя, яке шкода витрачати на хрєнь типу щоденного ідеального макіяжу, укладки і красивого, але нікому не потрібного нефункціонального вбрання.
Найчастіше я тут купую спортивні костюми і кросівки. Вони в ротації щодня.
Макіяж — мінімальний або відсутній, лише догляд. Волосся — просто чисте, і цього достатньо.
Єва в перші тижні в садочку плакала, що їй під сукню одягають спортивні штани. Це була реальна проблема.
Тепер вона заправляє сукню в штани і біжить гратися. Їй байдуже.
Але ж якими красивими ми вміємо бути! Такими, що мама провідника поїзда, побачивши нас одного разу, передає нам свіжоспечені бухтічки. А в автобусі для нас раптом знаходяться «зарезервовані» місця з шоколадкою.
І так, наші шафи набиті — як удома. Бо ми з України.
Але життя прекрасне на контрастах. І коли ми дуже багато хочемо встигнути – в нас прокидаються раціональні чехи і режим «вдягни, що в полі зору».
І як же кльово, коли зовнішнє ніяк не впливає на твоє внутрішнє.
Коли ти знаєш свою самоцінність — і коли ти королева, і коли попелюшка. ![]()
![]()
Vita Gazuka
![]()