Сьогодні, 21 січня, ми згадуємо Героя України Ігоря Брановицького. Минає рівно десять років від дня його подвигу — подвигу, який болить і пам’ятається й досі.
Десантник Ігор Брановицький, коли наші воїни змушені були залишати Донецький аеропорт, зробив свій свідомий вибір — залишився з важкопораненими побратимами, які вже не могли піти. У ті страшні години він був для них усім: підкурював останню цuгарку, подавав воду, накривав, тримав за руку, підтримував словом і присутністю. Кажуть, що дехто з хлопців пішов у вічність просто на його руках…
На світанку аеропорт захопили російські військові та бойовuкu на чолі з Гіві. Вони вимагали видати кулеметника, який завдав їм значних втрат, і погрожували розстрілятu всіх полонених. І тоді Ігор зробив ще один крок назустріч смерті — взяв провину на себе, сказавши, що саме він був тим кулеметником. Він зробив це, щоб урятувати інших.
Його бuлu люто й безжально — так, що це неможливо осягнути людським розумом. А згодом його «пожалів» Моторола, застрелuвшu…
Згадайте Ігоря сьогодні. А хто вірить — помоліться за його душу, щоб там, на небесах, йому було світло, легко й спокійно.
Дякую тобі, Ігоре, за твою мужність, за людяність і за те, що ти був саме таким.
