Пам’ятаю, ще з дитинства у шафі бабусі висіли старі підковдри, і кожна мала одну спільну рису — посередині або ближче до верхнього краю був вирізаний невеличкий ромбик із тканини. Тоді мені здавалося дивним, навіщо псувати нову річ, але згодом я дізналася, що ці вирізи мали цілком практичне призначення й навіть стали своєрідною традицією.
Раніше підковдри виготовляли переважно з натуральних матеріалів — льону, бавовни чи ситцю. Постіль була важкою, а прасування займало чимало часу. Щоб полегшити щоденний догляд, у центрі підковдри робили невеликий виріз у формі ромба або квадрата. Через нього можна було швидко розправити ковдру, вирівняти її краї чи навіть поправити складки, не розстібаючи підковдру повністю.
Окрім зручності, цей виріз мав ще одну вагому функцію — вентиляцію. Натуральні ковдри, наповнені пір’ям або ватою, потребували «дихання». Через ромбики всередину потрапляло більше повітря, завдяки чому наповнювач не прів і не збивався у грудки. Постіль залишалася пухкішою та служила значно довше.
А ще вирізи були своєрідною «родзинкою» дизайну. У ті часи тканини були однотонними або з простими квітковими візерунками, і господині намагалися прикрасити білизну власноруч. Ромбики часто обшивали мереживом, хрестиком або кольоровою тасьмою. Це додавало підковдрі індивідуальності й робило її більш охайною та святковою.
З часом, коли з’явилися блискавки, ґудзики та сучасні застібки, потреба у вирізах зникла, і підковдри стали цілісними. Але колись ці маленькі ромбики були справжнім порятунком для господинь, поєднуючи практичність і естетику.
