Анжела та Микола нарешті назбирали перший внесок на кредит і купили квартиру.
З тещею жилося теж непогано – ситно та спокійно, але що далі, то рідніше.
Сім’я молода – Миколі 25 років, Анжелі 23.
Дітей поки немає, з ними треба почекати, спочатку потрібно зробити ремонт у квартирі, меблі купити.
Вони жили дружно, любили один одного, але іноді жартома висміювали ті недоліки, які були у кожного.
Необразливо, а так – з добрими шпильками.
Ось, наприклад, батько Миколі подарував йому свою машину, а собі купив нову.
Микола дуже старався здати на права, але постійно завалював іспит. Не давалася йому ця наука!
Коли права отримав, він ще пів року обережно розвивав свої навички, катаючись по вулицях нічного міста.
Зараз він вже впевнений водій, але Анжела довго ще жартувала.
Анжела мала свій пунктик – вона не вміла готувати.
Точніше – прості страви їй давалися ще нормально, але з вишуканими була проблема. Смачно готувати й красиво прикрашати страви вміла її мама, але така навичка чомусь не передалася Анжелі.
Наче вона й готувала все за маминим рецептом, проте часто були проблеми – суп перетворювався на кашу, чи навпаки – одна вода.
Котлети розвалювалися, макарони злипалися…
– Дивно, – казала Анжела, дивлячись на чергову невдалу страву. – Ну, я ж старалася! У мами запитувала, чи в інтернеті дивилася. Ну чому в мене пиріжки вийшли такими пласкими і дерев’яними? Та ще й знизу чорні.
– Та нормальні! – Микола постукав пиріжком об куток столу. – Якщо їх розмочити у чаї, як сушку, то можна їсти.
Анжела на нього не ображалася, сама жартувала зі своїх кулінарних здібностей. Намагалася все виправити, читаючи поради в інтернеті, але не розуміла – як збагнути цю складну науку?
А ще «подразником» стали сусіди. З їхньої квартири часто чувся запах ароматних страв, особливо ввечері.
Анжела та Микола бачили цю родину – чоловік і дружина у віці приблизно тридцяти років, дочка вчиться у початкових класах.
Анжела іноді забігала до них по сіль або морквину по-сусідськи, й усміхнена жінка відкривала їй двері у фартуху.
Аромати з їхньої квартири були неймовірні, навіть на балконі, що був поряд, відчувався апетитний запах.
– Сьогодні у сусідів пиріжки, – потягнувши носом, сказав Микола.
– Ага! З капустою. І ще з чимось солодким. З повидлом мабуть.
– То навчися так готувати, як ця господиня, щоб сусіди всі нам заздрили!
– Що ж! – усміхалася Анжела. – Цю науку ніколи мені не збагнути.
За сусідами взагалі було цікаво спостерігати з вікна. Жінка вранці заводила машину й відвозила до школи дитину, а потім і чоловіка – швидше за все на роботу.
– Нічого собі! – дивувався Микола. – Вона ще й за кермом їздить. Ось виплатимо кредит, зроблю з тебе домогосподарку, будеш із сусідкою спілкуватися, вчитися в неї готувати і за кермом їздити, щоб я відпочивав.
– Ну що ти! Думаю, що я буду такою самою водійкою, як і кухаркою. Однією білявкою на дорогах міста менше і вже добре. Чи може ти сам навчився швидко?
– І все одно чудово, коли жінка домогосподарка. Додому з роботи приходиш, все чисто, смачно, затишно… Хоч ти в мене і так чудова, як господиня, але такі аромати вдома не завадили б.
– Ага, і відгодую тебе так само, як вона свого чоловіка! Дивись який він пузань!
…Наближалися Різдвяні свята. Молоді вирішили нікуди не їздити, а відзначити свята вдвох у новій квартирі.
У планах було замовити їжу і піцу з доставкою додому й дивитися до ранку фільми, які давно хотілося подивитися, та все було ніколи…
Нічого – на свято можна й витратити грошенят! Так вирішили молоді.
А з сусідської квартири чулися такі вже аромати, і на балконі було чути голос господині:
– Ну ось, холодець уже застиг, можна нести на стіл!
Микола й Анжела з усмішкою перезирнулися.
– Ой, теж мені, – поважно сказав Микола. – А у нас піца зараз буде й салати з ресторану! Їм таке й не снилося!
Коли приїхала доставка, подружжя вийшло у під’їзд. Сусідка тим часом поправляла килимок біля дверей.
– Доброго вечора, сусіди, – посміхнулася вона. – Зі святами вас! Як настрій, як святкувати будете?
– І вас зі святами! Ми – нормально, удвох святкуємо. Настрій бадьорий.
Ну ось і вечір. По телефону вони привітали батьків і друзів, можна і фільми подивитися.
Раптом у двері подзвонили. Микола пішов відкривати. Анжела за ним.
Чоловік відкрив двері й обоє здивовано перезирнулися.
На порозі стояла сусідка.
– Слухайте, сусіди, а може ви до нас заскочите, відсвяткуємо, заразом і познайомимося. Наготували ми так, що на два тижні вистачить, друзі мали приїхати, але не вийшло.
Нічого з собою не треба брати, все є на столі!
Ну а чому б і ні? Хороша ідея! Зайшли, познайомилися – господиню було звати Наталя, голову родини – Олег, доньку – Світлана.
Одразу перейшли на «ти». Стіл був багатий, і чого тільки на ньому не було: якісь складні закуски з прикрасами з овочів, салати, які були більше схожі на торти, а в центрі столу – качка з яблуками.
Невимовна краса!
– Ти знаєш, Наталю, як я тобі заздрю білою заздрістю, – сказала Анжела. – Ти така господиня, просто краса! А як ти смачно готуєш, навіть по запаху визначити можна. Чоловік, напевно, щасливий з тобою.
Олег і Наталя перезирнулися й раптом… Голосно засміялися…
– Все, що ви бачите на столі, приготував Олег! – сказала Наталя. – Я взагалі готувати не вмію і не люблю, не моє це. А чоловік – шеф-кухар у ресторані. Він або на роботі щось готує, або вдома біля плити крутиться. А я що можу приготувати, так це якийсь простакуватий супчик, але навіщо мені це, якщо у нас вдома шеф-кухар? Та й господарка з мене ніяка.
– Не применшуй своїх заслуг, Наталко, зате ти чудова майстриня й водійка, – заперечив Олег. – Я, наприклад, не люблю їздити за кермом і навіть на права не здавав. До речі, хочете подивитися на майстерню Наталі?
В одній із трьох кімнат була справжнісінька майстерня – полотна, фарби, якісь стругані дерев’яні вироби, розписні тарілки й іграшки, багато всякого. Тільки в кімнаті був справжнісінький хаос.
– Бачте, яка з мене господиня? Зате я можу кран полагодити і з електрикою розібратися.
Коли настав час відпочивати, подружжя зайшло, додому і Анжела жартома сказала Миколі:
– Ну що, коханий, навчись-но ти готувати, як сусід, га?! Щоб нам усі сусіди заздрили! Чи як ти там казав?
Микола тільки спантеличено задумався і попрямував у кімнату…
