У неділю 46-річний Назарій Далецький стояв над його ж могилою, однією з кількох десятків у відкритому полі.
Про це пише The New York Times.
«Не кожен має можливість побачити власний похорон і дізнатися, хто найбільше плакав за тобою», – сказав Далецький.
На околиці села Великий Дорошів, серед відкритого поля, де вітер колише пожовклу траву, стоїть Назарій Далецький. Йому 46 років, він виснажений, але живий. Під його ногами — розрита земля та порожнеча там, де ще нещодавно був надгробок із його власним ім’ям. Це історія людини, яка офіційно перестала існувати для держави три роки тому, але відмовилася зникати з пам’яті близьких.
Помилка, запечатана в генетичному коді
Трагедія Назарія почалася у травні 2022 року на сході України, коли під час запеклих боїв він потрапив у російський полон. Поки солдат виживав у катівнях, втрачаючи кілограми від голоду та побоїв, вдома розгорталася інша драма. Через рік після його зникнення матері Назарія, Наталії Далецькій, повідомили приголомшливу новину: експертиза ДНК підтвердила загибель її сина з точністю 99%.
Система ідентифікації, перевантажена тисячами жертв великої війни, дала збій. Попри те, що тест не показав спорідненості з донькою Назарія, державна машина вимагала визнання результатів. Мати, надивившись детективів про всесильну науку, зрештою здалася під тиском обставин та страху, що останки сина поховають як невідомі. Вона забрала труну, де замість рідної людини був лише попіл та обвуглені фрагменти кісток, і з усіма військовими почестями віддала їх землі у 2023 році.
Офіційно мертвий, фактично живий
Справжнє диво сталося 5 лютого 2026 року під час чергового обміну військовополоненими. Коли автобус із виснаженими чоловіками перетнув кордон, український офіцер почав зачитувати список присутніх. Прізвище Далецького було єдиним, навпроти якого не стояло відмітки. Офіцер довго дивився то на чоловіка перед собою, то на фотографію в телефоні, поки нарешті не вимовив слова, що змінили все: «Вітаю — ви воскресли з мертвих».
Для Назарія це повернення стало шоком. Почувши про власну могилу, він зблід і заціпенів. Поки односельчани та родина оплакували його, він боровся за життя в інформаційному вакуумі. Тепер перед ним стоїть складне юридичне завдання — довести в суді, що він живий, адже на папері його особистість анульована. Держава вже визнала помилку та дозволила родині залишити компенсацію, виплачену за «загибель», проте процес відновлення громадянських прав лише починається.
Два життя Назара
Повернення до Великого Дорошева нагадувало сцену з фільму. Десятки людей зібралися на площі, щоб побачити того, кого вони вважали тінню. Дехто перешіптувався, шукаючи знайомі риси, інші просто плакали від щастя. Назарій, попри пережиті жахи, не втратив почуття гумору, зауваживши односельчанам, що його не було «лише чотири роки», а не вічність.
Сьогодні в домі Далецьких знову гамірно, але цей шум докорінно відрізняється від того, що був три роки тому, коли в цій самій кімнаті стояла труна. Тепер 5 лютого стане його другим днем народження. Мати збирається спалити траурну фотографію, яку роками тримала біля ліжка, а 9-річний Гнат, двоюрідний брат Назара, з дитячою безпосередністю констатує факт, що став реальністю для всієї громади: тепер у Назара є два життя. Одне він віддав країні на полі бою, а інше — отримав у подарунок від долі, вийшовши з небуття.
