Наша мама завжди була берегинею родини. Усі її поважали й цінували. Вона була працьовитою й самовідданою. Усе життя прокидалась о 4 годині ранку, утримувала худобу, город, а в 9-тій ще й на роботу йшла в місцевий магазин.
Нас у мами троє було. Вона все робила, аби ми мали гарну освіту, в університетах навчались. З часом в нас свої сім’ї з’явились. А зараз вже й діти дорослі. Усі вони понад усе полюбляли влітку в бабусі відпочивати. Тепер вже дорослі, самостійні. І так рідко вдається усім разом зібратися в мами. Востаннє вийшло ще чотири роки тому. Та ми усі знали, ненька однаково готує і всіх чекає.
– На Святвечір не змогли, то на Водохреще приїжджайте. Стара я вже дуже. Хочу вас побачити! Зранку на річку підемо, там служба буде.
– Мамо, я приїду, та за інших не знаю.
Після розмови з ненькою я вирішила самотужки всім зателефонувати.
– Зрозумійте, мамі 87, хто ж знає, як воно надалі буде.
Ми з дітьми приїхали перші. Я допомагала мамі готувати. Аж раптом почувся звук автівки. Ненька вийшла. А там брат з величезним букетом хризантем. Поруч жінка і їх дорослий син з дівчиною. Вони взагалі рідко в селі бували.
– Яка радість, яке щастя! – вигукнула в емоціях мама.
Усі разом ми сіли за стіл, почали їсти. І тут у двері постукали.
– Коляда прийшла!
І ми дійсно почули пісню, саме ту, котрої мама в дитинстві навчала.
– Пане господарю, можна заколядувати!
В хату увійшла сестра з чоловіком і їхніми дітьми. Ми ледве за столом вмістилися. Усі сміялися, співали, розповідали на життя. А ненька мовчки сиділа й милувалася. Сльози застигли в її очах. А тоді вона сказала:
– Це був найкращий день в моєму житті! Дякую вам, любі мої!
Рівно рік минув відтоді. А мами немає з нами чотири місяці. Хто ж міг подумати, що знову ми усі зберемося вже на її похороні. Зараз мені хочеться кричати усім довкола – не залишайте своїх стареньких в ці дні самих. Для них це важливо. Згодні?
