Сьогодні прочитала думку, що пускати котів у ліжко — це нібито «непристойно» або «огидно». Знаєш що? Якщо саме так виглядає «огидність» — я приймаю її без сорому.
Бо те, що зараз поруч зі мною, — це мій внутрішній спокій. Після виснажливого дня немає нічого кращого за тихе муркотіння й теплі, живі грудочки, що вмощуються поруч. Це давно вже не «просто тварини». Це — частина мого дому. Частина мене.
Вони — ті маленькі істоти, які чекають біля дверей, вловлюють настрій, відчувають тривогу ще до слів і мовчки лягають поряд, коли боляче чи важко. Вони не потребують пояснень — вони просто поруч.
Тож якщо комусь неприємно бачити котів, що розляглися на ковдрі, заснули біля мого плеча чи лапкою торкаються руки — хай так і буде. Для мене це не бруд і не «дивна звичка». Для мене це — затишок. Це — тепло. Це — любов. Це — дім. І я не проміняла б цю картину ні на що у світі.
Науковий погляд: дослідження в галузі психофізіології та нейробіології показують, що контакт із домашніми тваринами знижує рівень кортизолу (гормону стресу) та підвищує рівень окситоцину — гормону прив’язаності й довіри. Муркотіння котів має заспокійливий сенсорний ефект, стабілізує серцевий ритм і сприяє зниженню тривожності.
Тісний тілесний контакт з улюбленцями активує механізми емоційної регуляції, схожі на ті, що виникають у безпечних міжлюдських зв’язках. Тобто сон поруч із котом — це не лише емоційний комфорт, а й біологічно обґрунтований спосіб зниження стресу та підвищення психологічного благополуччя.
А ваші котики полюбляють спати з вами?
