Поняття “безпечно” під час війни є умовним і його неможливо зрозуміти без особистого досвіду таких поїздок
Про це розповів польський волонтер Даніель Леваковський, передають Патріоти України.
“Знають, мабуть, усі мої знайомі, що я допомагаю Україні і їжджу на фронт, бо цього не приховаєш. Тому загалом усі в курсі.
Такі питання трапляються: “Навіщо тобі це?” – але людям важко щось пояснити.
Я завжди відповідав так, як і тоді, коли хтось коментує, що “там війни немає”. Я тоді кажу: “Можеш поїхати зі мною в таку “подорож”.
Якщо ти вважаєш, що там війни немає, то я можу влаштувати тобі поїздку – і ти сам побачиш, є вона чи немає”. І тоді кажуть: “Але ж українці, наприклад у Львові чи в інших містах, розважаються”. Ну так війна триває вже чотири роки. А під час Першої й Другої світових воєн були корчми? Люди ходили до корчми, пили, розважалися? Розважалися по-своєму. Так само є і тепер”, – пояснює Леваковський.
Волонтер пояснює, що навіть у безпечних місцях життя триває, але психологічний тиск від війни відчувають усі, і це може призводити до серйозних проблем.
“Зрозуміло, що в місцях, не охоплених бойовими діями, щоденне життя мусить якось тривати, бо люди мають жити. Але й там буває, що щось стається. Звісно, в меншому масштабі, ніж на фронті, але все ж може щось трапитися.То що – ці люди мають чотири роки сидіти в підвалах? У нас же всюди був COVID. Не можна було виходити з дому. І що – довго ми сиділи вдома? Ми це витримали? Ні, не витримали. Так само і тут – це звичайне людське життя.
Я думаю, що краще, коли люди виходять, ніж коли сидять замкнені, бо тоді з’являються інші проблеми – психологічні. Зрештою, є багато переповнених психіатричних лікарень – я туди теж їздив. Там є люди з війни, є військові, є діти, але є й люди з територій, де бойових дій не було. Вони просто інакше це все переживають і ламаються психологічно”, – наголосив він.
