Ви колись обпікалися
Або випадково різали палець
Якщо згадати, то в перші частки секунди не боляче. Потім дуже боляче, а спочатку інстинктивно відсмикуєш руку і все.
Так само і з душею після важкого потрясіння. Не відразу душа розуміє і усвідомлює біль втрати або зради.
Оглушена людина встала і пішла далі. І на вигляд вона цілком розумна і нормальна, говорить, відповідає на запитання, киває, працює. Біль прийде потім.
І недарма у всіх без винятку народів був період жалоби, який допомагав виразити свою скорботу і біль. Чорний одяг, чорна стрічка на рукаві, жалобна каблучка, і оточуючі розуміли, що людині боляче. З нею треба обережно. Бережно. Щадно.
І сама людина могла трохи побути в спокої, ніхто не ліз у душу, не радив розважитися і насильно усміхатися, виявляли повагу. І це було добре і правильно.
А зараз жалоби немає. Немає ні чорного одягу, ні стрічок, ні сумних каблучок. І дверний молоток, яким раніше стукали, дзвінки з’явилися пізніше, не обгортають чорним крепом. Щоб рідше стукали.
І людина повинна одразу зануритися у звичайне життя, не плакати, не бути сумною, не мовчати. Хоча це нормально бути сумним після втрати.
Або після нестерпної підлості, яку довелося пережити. У цьому і проблема, немає часу на страждання, на те, щоб пережити біль.
Поговорити про те, що сталося, з тихою розумною людиною, заспокоїтися, звикнути.
Тому й стало так багато депресій. Депресія це непрожите горе. Непережите страждання. Жалобна сукня, яку треба ховати в шафу, ось що таке справжня депресія. А не та, про яку хвастливо заявляють на кожному кроці, у мене депресія, на допомогу, настрій щось знизився.
Прожити горе гідно, пережити його у спокої і знайти мир, ось для чого потрібна жалоба. Для переживання болю. Але і в цьому тепер людині відмовлено.
Не треба залишатися усміхненим, якщо хочеться плакати. Треба тихенько поплакати. Поскаржитися на біль. Потерпіти, що ж поробиш, іноді доводиться і терпіти. І тоді поступово прийде мир, якщо дати душі відпочити і заспокоїтися.
Viktoriia Cherednychenko
