Саме заради доньки я свого часу поїхала на заробітки. Мені набридло, що ми такі бідні, а чоловік мій зовсім не старався допомогти. Тож я вирушила до Греції. Там робота важка і платили менше, ніж в Італії. Утім я мала там подругу, котра мені допомогла влаштуватись.
Поступово ми повернули борги і я почала відкладати. Я мала мрію – побудувати гарний і великий будинок з високим парканом, аби там було місце й для мене, й для рідних.
Поступово мені вдалося втілити свої мрії. За мої гроші збудували великий будинок. Я зробила в ньому все саме так, як хотіла. Згодом придбала найкращі меблі та дорогу сучасну техніку. Це було, як ніколи доречно, адже донька саме зустріла гарного хлопця і вирішила з ним побратися.
Я з Ігорем вже перед весіллям познайомилась. І він мені якось не дуже сподобався. Та Тоня запевняла, що я просто мало часу його знаю. Цим себе й заспокоювала.

Згодом я повернулась на заробітки, а молоді залишились жити в моєму будинку. Працювала багато, бо ще хотіла у дворі зробити порядок і автівку нам купити. А тут донька відразу ж завагітніла, гроші і їм потрібні були. А як я могла на рідних онуків не дати. А якось Тоня подзвонила з проханням:
– Мамо, Толю звільнили, він хоче бізнес відкривати. Позич йому 8 тисяч євро на інструменти?
Звісно, я позичила. Це з все для сім’ї. Та не знала я тоді, що мине всього два роки і я захворію. Ще й так, що доведеться додому їхати. Донька відреагувала на все це нормально, вмовляла чимшвидше повернутися. Тим паче будинок великий, кілька санвузлів, кому я можу заважати.
Тож я повернулась. Заощадження якісь мала, ще й пенсію вже отримувала. Та зять мій був невдоволений такими змінами. Хоча я навіть не просила його борг повертати. Бачила, що справи з тим бізнесом зовсім не добре йдуть. Перші місяці я насолоджувалась перебуванням вдома, але згодом поведінка Ігоря ставала щодня гіршою.
– А ви думаєте щось вже робити? Роботу знайти?
– Та ні, я на пенсії, напрацювалась вже.
– Моя мама в 70 досі працює.
– Ну, я свою норму вже виконала.
– Тоді дома щось робіть! Чого не прибираєте нормально!
– Я прибираю!
– Щось не видно!
Така поведінка мене дивувала. Наче я на нього працюю. А днями він прийшов з роботи не в гуморі і почалось:
– Що ви їсти зробили?
– Та борщ доварюється?
– Доварюється? Я вже голодний! Важко було раніше поставити!
Мені так прикро стало. Я ж в своїй хаті та так потерпаю. А найгірше, що донька йому навіть не казала схаменутися. Я усе це подрузі розповіла – вона за голову схопилась:
– Ти чого таке дозволяєш їм? Виганяй їх!
– Та як, вони ж з дитиною!
– І що? Повно молодих сімей орендують житло! Ти достатньо допомогла! Май до себе повагу!
Скажу вам чесно, якби не здоров’я – я б поїхала на заробітки знову, купила б собі якусь квартирку. Але вже не можу. Та якщо молодих вижену – можу їх втратити зовсім. Але й терпіти цього жахливого зятя далі не знаю як. Порадьте, що мені робити?
![]()