Я зайшла до аптеки — купити таблетки від кашлю та краплі. Черга до каси вишикувалася довга, але в приміщенні було прохолодно й приємно пахло лавандою, тож нічого — можна й потерпіти. До того ж переді мною стояв надзвичайно чарівний дідусь разом із онуком.
Хлопчикові було років шість. Він крутив головою, розглядаючи вітрини з коробочками й баночками, і без упину засипав діда запитаннями, на які той терпляче й докладно відповідав.
— Діду, а що таке гравітація?
— Це сила тяжіння між усіма предметами, які мають масу. Чим більша маса, тим сильніше притягання. Наша Земля має величезну масу, тому притягує все, що є на її поверхні: людей, тварин, будівлі. Саме завдяки гравітації ми з тобою не падаємо, а міцно тримаємося на Землі. Сила тяжіння є навіть між тобою і цим бубликом, який ти ніяк не доїси.
— Щось я ніякої гравітації не відчуваю! — з сумнівом зауважив хлопчик, зважуючи в руці пів бублика.
— А вона є. Просто зовсім мізерна.
— Відгадай загадку! Що не має ні початку, ні середини, ні кінця?
— Кільце!
— А от і ні — бублик!
— Сподіваюся, твій бублик таки скоро побачить свій кінець!
— Який ключ не можна використати для дверей?
— Музичний.
— А що має п’ять пальців, але не живе?
— Рукавичка.
— Діду, ти мені купиш гематоген?
— Куплю.
— А що означає «гематоген»? Його зробили для Гени?
— Гематоген означає, що його зробили з крові. «Гема» грецькою — це кров. Раніше гематоген справді виготовляли з бичачої крові.
— А тепер? — злякався хлопчик.
— А тепер — із цукру, згущеного молока, патоки та порошку альбуміну, який містить залізо.
— Залізо? — засміявся онук. — Як у робота?
— Трохи інше. Залізо потрібне людині…
— Щоб бути бадьорою?
— І для цього теж.
— А скажи, може хлопчик залишатися бадьорим, якщо він не спав сорок п’ять днів?
— Може, якщо спав сорок п’ять ночей.
— Правильно! — кивнув непосидючий онук. — А знаєш, яке слово в усіх словниках пишеться неправильно?
Дідусь на кілька секунд замислився, але швидко здогадався:
— Слово «неправильно».
— А що взагалі таке геморой? — раптом запитав малий, дивлячись на напис на вітрині.
Черга в аптеці пожвавилася. Ну що ж, діду, викручуйся — це тобі не гравітація.
— Це неприємна хвороба, коли судини в нижній частині прямої кишки розширюються й утворюють вузли, — не знітившись, відповів геніальний дідусь.
— А пряма кишка — це де? — не вгавав юний натураліст.
— У попі, — просто відповів старший.
— Вузли в попі? — уточнив хлопчик. — І як їх лікують?
— Зазвичай свічками, — усміхнувся дідусь, уже здогадуючись про наступне запитання. І воно, звісно, пролунало:
— Свічки підпалюють у попі? — із захватом вигукнув хлопець, і черга вибухнула сміхом.
— Ні, це інші свічки — лікувальні. Вони не горять, просто мають таку форму.
Хлопчик на мить притих, а потім невпевнено запитав:
— Слухай, діду, а в бабусі рак?
— Рак… — зітхнув дідусь.
— Він що, справді схожий на рака?
— Так. За формою пухлина нагадує рака, тому давньогрецький лікар Гіппократ так її й назвав.
— Тато сказав… — хлопчик став серйозним і заговорив зовсім тихо, але в аптеці запанувала дзвінка тиша. — Тато сказав, що рак невиліковний…
Дитина підняла голову й з благанням подивилася на дідуся. Було зрозуміло: від відповіді зараз залежить увесь світ.
— Та що за дурниці! — гаряче заперечив старий, нахилившись до онука. — На ранніх стадіях рак виліковний у дев’яноста відсотках випадків. А дев’яносто відсотків — це дуже багато. Це означає, що він майже завжди виліковний. Розумієш?
— Отже, бабуся одужає? — хлопчик часто-часто заморгав.
— Звісно, мій хороший. Обов’язково одужає. Навіть не сумнівайся.
— Діду… — схлипнув малюк і притулився до нього з усієї сили, ховаючи сльози. — У мене до тебе така сильна гравітація…
— Я теж тебе люблю, рідний мій. Дуже-дуже.
Авторка: Наталя Волошина
