Колись — талони на їжу. Сьогодні — застосунок, через який мільйони кажуть “я тебе люблю”.
Я народився в Україні.
Моє дитинство — це бідність, нестача і постійне “не вистачає”. Коли мені було 16, ми з мамою емігрували до США, тікаючи не за мрією, а від злиднів. Я не знав англійської. Мама прибирала в чужих домах, а я мив підлогу в супермаркеті. Ми виживали завдяки продуктовим купонам — і навіть їх інколи було замало.
Але в мене було те, що не можна купити за гроші — допитливість і потяг до технологій.
Я вчився програмуванню за позиченими книжками, багато чого опановував сам. Пізніше працював у Yahoo, але завжди почувався “чужим” у глянцевому світі Кремнієвої долини.
І тоді я вирішив зробити щось просте.
Без реклами. Без шуму. Без зайвого.
Просто застосунок для спілкування між людьми. Так з’явився WhatsApp.
Іронія долі?
Колись я намагався влаштуватися у Facebook — і мене не взяли.
А через кілька років Facebook купив WhatsApp за 19 мільярдів доларів.
Та справа не в грошах.
Справа в тому, що навіть якщо ти народився далеко від “центру світу”, навіть якщо починав із нуля — ти можеш змінити правила гри.
«Не має значення, звідки ти прийшов.
Якщо знаєш, куди йдеш — світ рано чи пізно це помітить».
— Ян Кум, українець, співзасновник WhatsApp 
