Вчора в моєму житті сталося страшне. Те, чого, напевно, боїться кожен власник кота. Почалося все, загалом, досить невинно, до малого після школи приїхав приятель, а на вулиці випав перший сніг, і вони пішли у двір.
Приблизно за годину ми виявили, що кота вдома немає. Ми перевернули все, відсунули всі меблі, зазирнули в усі шафи, розклали дивани й перетрусили всі ліжка, а потім пішли шукати його на вулиці. Шукали всюди, у підвалі, на деревах, у клумбах, потім зрозуміли, що він якимось дивом переліз через майже п’ятиметровий паркан, і пішли шукати його за межами двору.
Приблизно о 23 годині я підвернула ногу, а діти зламали сусідський паркан, намагаючись перелізти на пустуючу ділянку. Через пів години у нас розрядилися телефони, і зупинилася перша машина, щоб уточнити, чому ми бігаємо вздовж дороги і кого кличемо. Я, ридаючи, пояснювала, що загубила голу дитину, яка замерзне в снігу. Чоловіче, якщо ти це читаєш, дякую тобі, ти не вбив мене навіть тоді, коли зрозумів, що це кіт, і героїчно допомагав нам, хоча й намагався триматися від мене подалі та гучним шепотом уточнював у дітей, чи я взагалі нормальна і чи точно кіт існував.
Хвилин через сорок машин було вже п’ять, люди лазили по полю, освітлюючи його фарами, шаруділи пакетами з їжею і кликали Йоду. Усі обмінювалися коньяком, корисними порадами, а одна пара навіть телефонами, сподіваюся, вони будуть щасливі разом.
Години через дві мені почали пропонувати купити такого ж кота просто зараз, бо стало зрозуміло, що нічого, крім промерзлої картоплі, ми в цьому полі не знайдемо. На взуття налипли метри мокрої глини, ми всі були мокрі наскрізь, і довелося йти в дім, хоча б переодягнутися і зарядити телефони.
Вдома, терміново переодягнувши дітей у сухе, я закинула крижані й абсолютно мокрі речі в прання. У пральній машині солодко спав кіт. Його, до речі, обурило, що на нього кинули мокрі шкарпетки.
Випила пляшку коньяку.
© Є. Галицька
А в мене, точніше в квартирі чоловіка, в яку я тоді недавно тільки переїхала, пропав так само кіт. Проста рижа морда, яка мене незлюбила з першого ж візиту і яка взагалі нікого не любила. Але в моєму минулому житті було багато котів, я їх всіх любила і про кожного могла б написать книжку. А тут я в чужій країні, все інше, то не вірилося що якраз з котом ми не потоваришуємо. Короче, я його приручала, бо це був дикий кіт, якого малим виловили на вулиці, помістили в сиротинець, потім через треті руки він потрапив в сім’ю, яка складалася з доволі дорослих( 80 і 60років) чоловіків, які тільки й того що слідкували, щоб у нього було повно в мисці і чистий туалет. Час від часу він отримував від старшого пана мухобійкою за якісь там провини, не здавався і давав здачі, кусав і шкрябав його і тікав під ванну (тільки там він чувся в безпеці). Спочатку з місяць ми з ним не бачилися. Вилазив він тільки коли ми з чоловіком їхали на роботу. Пізніше я просто загнала його в куток, зловила і насильно почала погладжувать, вичісувать, вичухувать.(До речі це подіяло, і хоч до рук він не йде, але мужньо підходить до мене і так вимогливо штурхає мене лапою: так, ти, моя людина! Ану чухай мене! Гладь мене! За сім років так ніякого прогресу, хоча ні- він перестав (майже) кусатися і дряпатися. )
Так от. Одного разу оця зранена і зраджена з дитинства душа, яка навіть не вміла ніколи балуватися, яку мусіли терпіти, бо де ж його дінеш, так от, він пропав! Побачила що його немає тільки я. Бо ще ж я не дуже його приручила. Прийшли з роботи, а кота нема ніде. Старший пан каже: нема, то й не треба! Я то його розуміла, бо скільки з тих старечих рук цей кіт пускав крові! Було сидить, тоді підскочить, гризоне, пазурі впустить і навтіки, під ванну. Пан навіть інколи проговарював що треба б його викинуть у вікно (до речі, п’ятий поверх). Але я розуміла що це говорилося тільки для кота, налякати його, як нас в дитинстві батьки лякали що віддадуть в дитбудинок.
Я почала шукати. Місця небагато, двокімнатна квартира, манюсінька кухня і ванна. Посвітила ліхтарем під ванною, немає! Відсунули дивани, ліжка- немає! І тут наче окропом обдало- після роботи я вкинула одяг в пралку і вже хвилин 20 вона працює. В мене істерика! Кіт загинув! Я готова розбить ту пралку, але ж 20хв. Короче , виключили ту машинку, якось відкрили(не знаю, чи хтось ще так робив, мені оце тільки тоді один раз прийшлося!)але кота там не було. І коли вже я наплакалася, уявляючи як це дике створіння пробирається темним містом, голодне, холодне, нікому в світі не потрібне, кіт ПОЯВИВСЯ! Не знаю де він був! Минуло 7 років, кіт не приручився, такий як був, але він дозволяє його любить, майже не кусається, майже не шкрябається, але надіюсь, що він знає, що його люблять. А може йому однаково. Ми ж любимо для себе, нам же від цього так добре на душі, що вони є, живі і здорові.

Ми колись з чоловіком так шукали нашу Багі. Їй тоді було місяці чотири. Обшукали всю квартиру, пересували меблі, перевіряли всі шафи-полиці, потім вирішили перенести пошуки в під’їзд і на вулиці, хоча здоровий глузд підказував, що не може там її бути, бо з квартири ніхто в той день не виходив і не заходив ніхто. На вікнах антикіт, та й зачинені були. Але який там здоровий глузд, коли загубилась любиме дитя. Беру з вішалки я свою куртку, а вона якась тяжка. В капюшоні моєї чорної спортивної куртки солодко спить моя маленька чорна Багуся
У мене було два випадки коли шукала свою кицю.
Перший раз киця втікла ще як була дуже маленька. Я в той день була в Києві. Вже поверталася до дому поїздом, як зателефонував син і розповів, що киця втікла з квартири, він обшукав весь під’їзд усі поверхи. Результат: киці нема, син мало не плаче. Я 6 годин як на голках. До будинку добралася о півночі. Зайшла в під’їзд, підійшла до ліфта і тут чую тихенько “няв”. Я вже злякалася що у мене слухові галюцинації але покликала і знову почула її голос та вже сильніший. Сиділа вона в батареї опалення. Ледве висмикнула кицю звідти. Киця, довго не думала вчепилася в мене всіма лапками і так ми пішли до дому. Потім дізналася, що в батарею її загнав великий пес. Кицюня більше 10 років на сходовий майданчик не виходила.
Другий раз загубилася в квартирі. Ми з подругою запізнювалися і шукали кицю, щоб часом не закрити її в кімнаті. Це було 15 хвилин повзання, заглядання в усі куточки квартири. І раптом я піднімаю голову, а моя чемна кицюня сидить на шафі, здивовано дивиться на нас, як на вар’ятів. Я її питаю: чому ти мовчиш? Ми тут запізнюємося, шукаємо тебе, а ти мовчиш? А киця так здивовано “няв”, що в перекладі означало “чого стоїш одна з другою, ідіть вже!”

- 4 дн.
- Відповісти
Наша киця цілковито зникала двічі. Раз, коли непомітно шмигнула на сходову клітку, коли з кимось розмовляли, відчинивши двері. Через кілька годин, коли дружина плакала, я все ж пройшов усі 10 поверхів і знайшов її на першому, що притулилася на підвіконні за буйними вазонами.
Вдруге, під стелею на сушці для фруктів у закритій ложії. На кликання вона не відзивається. Подає голос лиш коли самій щось треба.
Я також колись облазила весь будинок на дачі в пошуках Симони, в вона весь час пильно спостерігала за мною з ліжка, замаскувавшись під м’яку іграшку.
Як я вас розумію…
В мене було теж щось подібне до вашої історії,лиш наша Муся пропала в квартирі і ми думали що вона впала з 5 поверху.
Ми все верх дном перевернули,донечка плакала,а киця Муся,маленька ще тоді зовсім ,якось умудрилась залізти у великий баняк-виварка,який на балконі стояв ,під кришкою був,і спала собі тихенько.То було літо на той час.От така історія
Радості не було меж,коли ми її знайшли
- 4 дн.
- Відповісти
Це ще одна страшилка!
Перед тим,як ввімкнути пральну машину- перевір де твій кіт!Бо колись мало не померла від страху.Мій Вася полюбляє спати в барабані машини.Загрузила,побачила кота,але пішла ще за речами в кімнату ,а машина відкрита,добавила речі,закрила,ввімкнула.
Згодом зрозуміла,що кота в квартирі немає.
Як я плакала,звала, шукала,все завмерло від страху,що він заліз в машину,поки я відлучилася.Коли я вже майже непритомніла від плачу,він з’явився незнаю звідки.Тепер у мене правило: ось кіт,я його бачу,тільки тоді вмикаю машину.
- 4 дн.
- Відповісти
Дуже вас розумію. Перше кошеня, яке мені подарували учні, зникло, коли я була у від’їзді. Це був звичайний очеретяний котик у смужечку. Через декілька днів я повернулася і виявила, що маю кішечку замість котика. Виявилося, що малеча вибігла з квартири у під’їзд, де його вже вночі мама і знайшла. Це була повна копія Васька. Так у нас з’явилася Василинка. Через пару місяців мама на ринку почула історію про те, як у сусідської кішечки дивним чином з’явилися ознаки котика. Мама розказала свою історію. Посміялися і вирішили нічого не змінювати. Бо Вася почав вже відгукуватися на Лео, а Кася на Васю. Отака історія. Любили їх однаково сильно…
- 4 дн.
- Відповісти
О, я Вас чудово розумію бо мала схожу ситуацію.
Ми(я і синочок )переїхали в інше місто, зняли однокімнатну квартиру, чоловік (військовий) і синочок довго вмовляли взяти котика, господиня квартири теж була не проти, ну і я погодилася (тварин дуже люблю, але тоді вистачало і так клопоту), знайшли котика на олх в добрі руки (за породою ніколи не гналися) котика вибрав синочок, забрали і котик на ім’я Кокос став жити з нами. Котик цей це мрія, бо він спокійний, шкоди не робить, інколи грається, знає де його лоточок і майже цілий день спить. Котик кімнатний і з квартири ніколи не виходив, на балкон теж йому було не цікаво ходити. І тут
1 вересня 2025 року, мій синочок йде в перший клас, (котик Кокос живе у нас вже місяць) приїхав до нас в гості тато чоловіка (нажаль лише він зміг, та то не суть), всі збираємося на 1 дзвінок і от сталося так що в зборах та паніці і наче двері на балкон закрила, а вікно на вулицю було відкрито з балкону. Поїхали ми на 1 дзвінок до школи (синочок перехвилювався) і тому після закінчення свята то одразу додому. Заходимо в квартиру, перевдягнулися, я гукаю котика, а він не йде, я почала шукати і тут побачила що відкриті двері на балкон і вікно на вулицю(ми живемо на 5 поверсі, і паніка та істерика, бо точно випав, та спочатку вирішили обшукати квартиру). У мене паніка, обшукали всю квартиру (маленька квартира двадцять з копійками квадратів, в кімнаті 2 дивани,крісло розкладне, парта дитини,і 2 шафи) з татом всі дивани і крісло відсовували, 100 разів передивилися в шафі (котик Кокос любив спати у шафі на поличках), передивилися у ванній кімнаті (100 разів у пральній машині, за унітазом і ванною є простір і там дивилися, тато навіть в унітазі дивився), на кухні теж все передивилися по 100 разів і котика немає.В мене паніка капець, поставила на вуха колишнього власника Кокоса(з тим чи не міг котик вистрибнути у вікно, нащо мене запевнили що його ніколи це не цікавило, що то десь сховався у квартирі і наче заспокоїли, але в квартирі то його немає), я оббігала кругом нашого будинку декілька разів із запитами чи ніхто не бачив котика. Підняла на вуха чат нашого будинку і сусідні, сусідів.
Тато щоб трішки відволікти мене і синочка запропонував прогулятися.
Після прогулянки чуда не сталося бо котика по поверненню в квартиру немає, у мене ще більша паніка, знову все обшукали в квартирі і немає, знову по сусідах і ніхто не бачив по підвалах теж немає, сусіди порадили подивитися всередині диванів (бо в них так кішка сховалася) у нас залізти в дивани немає можливості, але ж паніка дала своє, побігла додому і знову з татом почали відсовувати дивани і дивитися всередині них і немає, вже пів на дев’яту годину вечора, а кота немає, я сиджу майже реву, синочок теж засмутився і чую що наче десь сопе наш кіт (вже думала що глючить через нерви), почала прислухатися і наче всередині крісла(крісло розкладне, було розкладене ми його рухали і нічого) і тут знову піднімаємо подушку крісла і о чудо, там спокійно сидить наш котик Кокос з видом “якого хріна його потурбували” ![]()
![]()
, як він туди заліз і досі не знаю, але радості не було меж.
Звісно котика дістали і нагодували, всім подякували і повідомили що пропажа знайшлася.

- 4 дн.
- Відповісти
Був випадок і з нашої кішкою, Муркою. Шукали всюди по квартирі, в усіх щілинах , де залазила і не знайшли. Надвір ніхто не виходив, значить втікла через балкон( четвертий поверх, уже раз таке було- значить досвід був). Пішли шукати надвір, попід балкон. І тут чуємо згори пронизливе мяу, з нашого балкону. Ми шукали її, а вона звідкись вилізла, шукала нас. Де була не знаємо, здається все перекрили, головне- знайшлась! Ось така історія, знають вони десь займатись, що не можна їх віднайти.
- 4 дн.
- Відповісти
![]()