Волинь втратила Захисника — Юрія Панічика
Ця звістка прийшла різко. І стало тихо.
У російсько-українській війні загинув Юрій Панічик — Захисник України з Волині, про якого побратими говорили просто: він завжди був у перших рядах і ніколи не ховався за чужі спини.
Юрій був із тих людей, яких у громаді знають без представлень. Працьовитий, відкритий, відповідальний. Він умів тримати слово і не відходив убік, коли було складно. Таким був у мирному житті. Таким залишився і на війні.
З початком повномасштабного вторгнення Юрій долучився до захисту країни. Спочатку — у територіальній обороні, згодом — у лавах Збройних сил України. Служив там, де було небезпечно. Стояв поруч із побратимами. Не шукав легших шляхів.
Загинув під час виконання бойового завдання. Інших даних джерело не подає.
Для рідних Юрій назавжди залишиться сином і близькою людиною. Для побратимів — тим, хто йшов попереду. Для громади — своїм, який не зрадив ні людей, ні совісті.
Такі втрати не притуплюються з часом.
Як прийняти тишу після таких новин?
Що для нас означає пам’ятати тих, хто не ховався за спини інших?
Пам’ять, що тримає.
Поставте 
, якщо пам’ять для вас — це продовження любові.
