Напередодні, 16 січня, у стінах Верховної Ради відбулося те, що українці пізніше назвуть правовим зламом. З грубим порушенням процедури, без обговорення, підняттям рук «на око» було ухвалено пакет законів, які різко звужували конституційні права і свободи громадян. Вони криміналізували протест, обмежували свободу слова, зібрань і фактично відкривали шлях до диктатури.
Ці закони стали викликом не лише Майдану — вони стали викликом усьому суспільству.
У неділю, 19 січня, після традиційного Народного віче тисячі людей рушили до урядового кварталу. Вони йшли не за насильством — вони йшли, щоб бути почутими. Але на вулиці Грушевського їх зустріли кордони силовиків, водомети, світлошумові гранати, гумові кулі.
Так почалося силове протистояння між громадянами та режимом президента Віктора Януковича. Почалася «гаряча фаза» Революції Гідності.
Мороз, дим, вогонь, бруківка, з якої робили щити. Самооборона, медики-добровольці, священники між кордонами. І — перші смерті.
22 січня пролилася кров. Імена Сергія Нігояна, Михайла Жизневського, Юрія Вербицького стали символами того, що відступу більше немає.
Протистояння тривало місяць. Місяць страху й мужності. Місяць, який показав, що гідність — не абстрактне слово, а вибір, за який люди готові платити життям.
У лютому режим упав. Віктор Янукович утік з країни. Але ціна була страшною — десятки вбитих, сотні поранених. Люди, які вийшли без зброї проти насильства держави.
Вони не шукали слави. Вони просто не могли інакше.
Вшануймо героїв Небесної Сотні.
